Понеділок, 2018-09-24, 9:23 AM
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Пошук
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Друзі сайту

МЕДСЕСТРИНСТВО

Інформаційний розділ

Головна » Статті » Інфектологія » Інфекційні хвороби дорослих

Інфекційний мононуклеоз

Визначення

Інфекційний мононуклеоз (ІМ) - це клінічний синдром у пацієнта з первинною інфекцією віруса Епштейна-Барра (ВЕБ); інші причини синдрому мононуклеозу спостерігаються значно рідше. Діагноз "інфекційний мононуклеоз" у першу чергу застосовується, коли синдром є наслідком інфікування ВЕБ; термін "мононуклеозний синдром" слід використовувати, коли етіологічним чинником є не ВЕБ. У дітей та підлітків було виявлено, що ВЕБ є причиною ІМ в 80-90% випадків. Мононуклеозний синдром також може викликатись вірусом герпесу людини-6 (9%), ЦМВ (5-7%), ВПГ-1 (6%) та рідко Streptococcus pyogenes, Toxoplasma gondii, ВІЛ-1, аденовірус, так само як Corynebacterium diptheriae, Francisella tularensis, вірус гепатиту А і Б, краснуха або ентеровіруси. Цей синдром також може спричинятися патологією сполучної тканини, злоякісними новоутвореннями та реакціями на лікарські засоби. ІМ, як правило, проявляється в підлітків та молодих людей як захворювання із лихоманкою, болем у горлі та збільшеними лімфатичними вузлами. Зазвичай спостерігається атиповий лімфоцитоз і позитивний результат на гетерофільні антитіла. Захворювання зазвичай протікає легко в дітей, але більш тяжко в дорослих. Розрішення гострої стадії захворювання зазвичай продовжується латентним перебігом інфекції протягом усього життя, причому понад 90% дорослого населення інфіковані по всьому світу.

Епідеміологія

Поширеність ІМ у даний час коливається від 50 до 100 випадків на 100000 населення, а пік припадає на вік від 15 до 19 років. Серологічні дослідження в різних країнах незмінно вказують на зараження вірусом Епштейна-Барра (ВЕБ) у віці до 40 років у понад 90% дорослих. У країнах, що розвиваються, більшість дітей набувають ВЕБ до 4 років. У розвинених країнах первинне інфікування ВЕБ відбувається пізніше, а у 25-75% інфікованих розвивається ІМ. Епідеміологічні дані із розвинених країн та деяких країн, що розвиваються, свідчать про постійний перехід первинної інфекції до старших пацієнтів, що спричиняє більш високі показники тяжкої інфекції у підлітків та дорослих.

Спалахи ІМ не є поширені, ймовірно, через низьку ефективність передачі ВЕБ. Інкубаційний період ІМ оцінюється в межах від 30 до 50 днів, але він, мабуть, коротший у дітей молодшого віку. Немає жодної расової або статевої схильності. Сезонність ІМ не відмічається.

Етіологія

Вірус Епштейна-Барра (ВЕБ), також відомий як вірус герпесу людини-4, є етіологічним чинником у приблизно 80-90% випадків ІМ. У тих ВЕБ-негативних випадках, що залишились, мононуклеозний синдром також може викликатись вірусом герпесу людини-6 (9%), ЦМВ (5-7%), ВПГ-1 (6%) та рідко Streptococcus pyogenes , Toxoplasma gondii , ВІЛ-1, аденовірус, так само як Corynebacterium diptheriae , Francisella tularensis , вірус гепатиту А і Б, краснуха або ентеровіруси. Цей синдром також може спричинятися патологією сполучної тканини, злоякісними новоутвореннями та реакціями на лікарські засоби. Етіологія багатьох ВЕБ-негативних випадків інфекційного мононуклеозу часто невідома.

ВЕБ найчастіше передається через слину, звідси і назва «захворювання поцілунків». В одному дослідженні у всіх пацієнтів з інфекційним мононуклеозом, спричиненим ВЕБ, визначався вірус з ротоглотки протягом 6 місяців після початку захворювання. У проспективному дослідженні у 22 з 24 здорових людей з ВЕБ у анамнезі вірус визначався у слині протягом 15 місяців.

Існує також свідчення статевої передачі ВЕБ. Було показано, що у молодих жінок ризик сероконверсії ВЕБ збільшується прямопропорційно до збільшення числа сексуальних партнерів.

 В одному дослідженні ризик набуття ВЕБ був меншим серед студентів університету, які завжди використовували презерватив, ніж серед тих, хто мав статевий акт без нього. Оскільки у секреті із статевих органів рівень ВЕБ є значно нижчим, ніж у слині, статевий акт, мабуть, не є основним шляхом передачі інфекції. Однак як слина, так і секрет із статевих органів вважаються неефективними засобами передачі інфекції. Повідомляється про рідкісні випадки передачі ВЕБ через препарати крові, пересадку органів та внутрішньоматковим шляхом. Ризик заразитися ВЕБ шляхом переливання крові надзвичайно низький. Люди і, можливо, примати, є єдиним відомим резервуаром ВЕБ. Виявлення чітких факторів ризику неможливе через високу поширеність інфекції (більше 90% людей інфіковані ще до того, як вони дорослішають).

Патофізіологія

Вірус Епштейна-Барра (ВЕБ) має літичний та латентний життєві цикли. Рання первинна інфекція (літична), ймовірно, розвивається в В-клітинах ротоглотки, коли ВЕБ безпосередньо потрапляє до цих клітин через тонзилярні крипти. Через циркулюючі В-клітини інфекція поширюється у печінку, селезінку та периферичні лімфатичні вузли, що викликає гуморальні та клітинні імунні реакції на вірус. Антитіла, що виробляються у відповідь на інфекцію, спрямовані проти структурних білків ВЕБ, як-от: вірусні капсидні антигени (ВКА), ранні антигени (РА) та ядерний антиген ВЕБ (ЯАЕБ); ці антитіла використовуються для серологічної діагностики інфекції ВЕБ. Швидка клітинна реакція Т-клітин має вирішальне значення для придушення первинної інфекції ВЕБ та визначає клінічну картину інфікування ВЕБ. Зазвичай після симптоматичного первинного зараження ВЕБ починається прихована стадія. Прихована інфекція встановлюється шляхом самореплікації екстрахромосомної нуклеїнової кислоти: епісоми. Під час латентного періоду ВЕБ вбиває інфіковані лімфоцити, тобто він змушує нормальний людський лімфоцит з обмеженим терміном життя in vitro утворювати неперервну лінію клітин. У здорової ВЕБ-серопозитивної дорослої особи приблизно 0,005% циркулюючих В-клітин інфіковані ВЕБ. Цілком імовірно, що у латентному періоді відбувається постійна реплікація вірусів та інфікування В-клітин у тонзилярній і лімфоїдній тканині, що контролюється залишковими популяціями ВЕБ-специфічних Т-клітин.

Первинна профілактика

Не існує загальноприйнятих превентивних заходів, оскільки інфекція не є високо заразною, і вона є широкомасштабною. У даний час вакцинації проти ВЕБ не існує.

Анамнез захворювання

Анамнез захворювання #1

16-річна студентка середньої школи скаржиться на лихоманку, біль у горлі та втому. Вона почала хворіти 1 тиждень тому. Її симптоми поступово погіршуються, і вона відмічає утруднене ковтання. Щодня у неї з'являється гарячка, а сьогодні вона ледь встала з ліжка. Вона не пам'ятає, чи мала контакт із кимось у кого подібне захворювання. Під час фізикального обстеження виявляється гарячка, і вона виглядає хворою. Виявлено розширені шийні лімфатичні вузли, ексудативний фарингіт з петехіями на м'якому піднебінні та слабкі еритематозні макулярні висипи на тулубі та руках.

Інші описи випадку захворювання

Діагноз ІМ є поширеним у мандрівників із підвищеною температурою тіла, і в цій групі спостерігається більша частка ВЕБ-негативного мононуклеозного синдрому. У пацієнтів із ІМ під час первинного прояву захворювання є випадки розриву селезінки перед розвитком типових симптомів. В осіб похилого віку можуть виявляти гепатит або лихоманку невідомого генезу. Пацієнти можуть мати неврологічні розлади без типових симптомів ІМ, а в деяких випадках неврологічні розлади можуть бути єдиним проявом інфекції ВЕБ у дітей.

Поступовий діагностичний підхід

ІМ може розвинутися у людей з первинною інфекцією вірусом Епштейна-Барра (ВЕБ), але це не є обов'язковим і залежить від віку, коли відбулось інфікування та інших факторів. У розвинених країнах ІМ слід підозрювати у пацієнтів віком від 10 до 30 років, у яких виявляється лихоманка, втома, нездужання, фарингіт та цервікальна або генералізована лімфаденопатія. Поступовий розвиток захворювання є типовим, але у деяких пацієнтів може бути різка маніфестація. Діти молодшого віку можуть мати подібні симптоми, як у дорослих, але частіше в них інфекція є субклінічною або помірною з неспецифічними симптомами. Симптоми мононуклеозного синдрому, який спричинений не ВЕБ, зазвичай менш виражені. Легкий продромальний період, який триває кілька днів і охоплює нездужання, втому та іноді лихоманку, прогресує до гострої фази. Клінічні прояви ІМ у дітей і дорослих з ослабленим імунітетом можуть бути подібними до проявів захворювання у пацієнтів зі здоровим імунітетом. Симптоми ІМ можуть розрішитись за декілька днів або зберігатися протягом 3-4 тижнів. Іноді захворювання може бути двофазним: після початкового покращення наступити повторне погіршення. Повне усунення деяких симптомів ІМ, наприклад, втома - може тривати кілька місяців.

Пацієнти повинні постійно стежити за розвитком можливих ускладнень, як-от: обструкція дихальних шляхів, гемолітична анемія та тромбоцитопенія.

Лабораторні дослідження

Характерні результати ЗАК: лімфоцитоз щонайменше 50% та атиповий лімфоцитоз 10% або більше. Анемія та ретикулоцитоз вказують на розвиток гемолітичної анемії на фоні інфікування ВЕБ.

Лабораторне підтвердження ІМ зазвичай здійснюється шляхом виявлення позитивного результату під час проведення методу аглютинації за допомогою тесту Monospot, що демонструє наявність гетерофільних антитіл і є легко доступним у більшості лабораторій. Для 6 різних комерційних аналізів для визначення гетерофільних антитіл чутливість становила 81-95%, а специфічність коливалася від 98% до 100%. Однак ці тести можуть бути менш чутливими при ранніх захворюваннях у дорослих. Хибнонегативні показники складають 25% у перший тиждень, а у другому та третьому тижні - від 5% до 10%. У близько 10% дорослих пацієнтів з ІМ результат аналізу на гетерофільні антитіла буде негативним. Результат аналізу також може бути негативним у дітей до 4 років. Хибнопозитивні результати можливі у пацієнтів з аутоімунними захворюваннями, ЦМВ, токсоплазмозом, краснухою та лімфомою. Хибнопозитивні результати також можливі у пацієнтів з гострим ретровірусним синдромом через раннє інфікування ВІЛ.

Більш точний метод діагностики ІМ - це серологічний аналіз на виявлення специфічних ВЕБ- антитіл, спрямованих проти вірусних антигенів, таких як вірусний капсидний антиген (ВКА) та ядерний антиген ВЕБ (ЯАЕБ). Він часто позитивний у дітей молодшого віку з безсимптомним перебігом захворювання.

Визначення специфічних антигенів важливо для диференціювання гострої та минулої інфекції. ВКА-IgM у більшості пацієнтів виявляється разом із маніфестацією симптомів з піком на 2-3 тижні, а через 4 місяці його виміряти неможливо. Пік наростання ВКА-IgG спостерігається на 2-3 місяці і зберігається все життя. Антитіла до ранніх антигенів (РА) піднімаються під час гострої стадії, через 3-4 місяці їх неможливо визначити, а після повторної активації інфекції ВЕБ можуть з'явитися знову. РА-антитіла також виявляються у деяких клінічно здорових людей. Рівень антитіл ЯАЕБ зростає у фазі дозрівання і виявляються протягом всього життя. Ці антитіла розвиваються через 6-8 тижнів і можуть використовуватися для виявлення минулих інфекцій або як доказ для виключення гострого інфікування ВЕБ.

ПЛР в режимі реального часу (ампліфікована ДНК виявляється, коли реакція прогресує в режимі реального часу) має високу чутливість та специфічність, але є дорогою і не часто використовується в клінічній практиці. Може бути корисним методом для діагностики серологічно невизначених інфекцій ВЕБ.

Якщо результати не підтверджують ВЕБ як етіологічну причину симптомів, слід шукати альтернативний діагноз.

Методи візуалізації

УЗД органів черевної порожнини не є рутинним дослідженням, але воно може допомогти виявити спленомегалію, коли її не видно при клінічному огляді. Якщо в пацієнта з спленомегалією результати ВЕБ-специфічніих лабораторних аналізів є негативними, слід шукати інший діагноз, щоб пояснити спленомегалію. Можна використовувати УЗД для контролю за розміром селезінки, а також для того, щоб перевірити, чи вона зменшилася до нормального розміру, перш ніж дозволити пацієнту брати участь у контактних видах спорту.

Фактори ризику

Слабкі

поцілунки

Вірус Епштейна-Барра (ВЕБ) найчастіше передається через слину, звідси і назва «хвороба поцілунків». В одному дослідженні у всіх пацієнтів з інфекційним мононуклеозом, спричиненим ВЕБ, визначався вірус з ротоглотки протягом 6 місяців після початку захворювання. У проспективному дослідженні у 22 з 24 здорових людей з ВЕБ у анамнезі вірус визначався у слині протягом 15 місяців.

статева поведінка

Ризик інфікування вірусом Епштейна-Барра (ВЕБ) зростає з проникаючим статевим актом та зростанням кількості статевих партнерів у молодих жінок.

Історія та фактори дослідження

Ключові діагностичні чинники

наявність факторів ризику (поширений)

  • До факторів ризику належать статева активність і поцілунки.

лімфаденопатія шиї або генералізована (поширений)

  • Лімфовузли, як правило, чутливі, не еритематозні і розділені.
  • Найчіткіші після другого тижня хвороби.
  • Спостерігається у 94% випадків.

фарингіт (поширений)

  • Може бути ексудативним або неексудативним.
  • Часто нагадує Streptococcus pyogenes фарингіт.
  • Процес стихає на другий тиждень.
  • Можуть визначатись петехії на м'якому піднебінні.
  • Виникає у 84% пацієнтів.

нездужання (поширений)

  • Виникає у 82% випадків.

лихоманка (поширений)

  • Варіює від 37.8°C (100°F) до 41.1°C (106°F); зазвичай <38.9°C (102°F).
  • Триває від 1 до 2 тижнів; рідко - до 5 тижнів.
  • Виникає у 76% випадків.

Інші діагностичні чинники

спленомегалія (поширений)

  • Починає збільшуватись у перший тиждень.
  • Триває протягом 3-4 тижнів.
  • Виникає у 52% випадків.

гепатомегалія (малопоширений)

  • Більш поширено серед дітей.
  • Підвищення амінотрансфераз-частіший симптом, ніж виявлена гепатомегалія.
  • Виникає у 12% випадків.

висип (малопоширений)

  • Виникає у 10% випадків, але спостерігається у третини педіатричних пацієнтів.
  • З'являється в перші дні хвороби; триває 1 тиждень. Може бути еритематозний, макулярний, папульозний або морбіліформний.
  • Макулопапулярний висип, який свербить, як правило, спостерігається у дорослих з ІМ після початку лікування фарингіту ампіциліном, амоксициліном або бета-лактамними антибіотиками.
  • Висип на слизовій оболонці та набряк повік частіше зустрічаються у дорослих.

жовтяниця (малопоширений)

  • У дорослих рідше відмічається біль у горлі та лімфаденопатія, але частіше буває гепатомегалія та жовтяниця (внаслідок гепатиту). Втягнення печінки у процес при гострому перебігу інфекці ВЕБ являє слабко виражений гепатит із переважанням холестатичних ознак, але не завжди проявляється клінічною жовтяницею. Загальна частота жовтяниці в підлітків і дорослих становить близько 9%.

міалгія (малопоширений)

  • Виявляють у 28% хворих під час первинної маніфестації захворювання.

Поступовий підхід лікування

Метою лікування є підтримувальна терапія, що охоплює хорошу гідратацію, жарознижуючі засоби та анальгетики, наприклад: парацетамол та нестероїдні протизапальні препарати. Аспірин не слід давати дітям через можливість розвитку синдрому Рея. Відпочинок і досі часто рекомендують, але його користь у лікуванні ІМ невідома. Також рекомендується, щоб пацієнт відмовився від напруженої фізичної активності та контактних видів спорту протягом перших 3-4 тижнів хвороби через можливий розрив селезінки. Ацикловір тимчасово знижує поширення вірусу в ротоглотку, але він не є ефективним для зняття симптомів захворювання або зменшення частоти ускладнень. Отже, ацикловір та аналогічні противірусні агенти не показані.

Тяжка форма захворювання

Пацієнтів із тяжкими системними симптомами ІМ та його ускладненнями слід госпіталізувати.

Системні кортикостероїди потрібно використовувати в пацієнтів із тяжкою обструкцією дихальних шляхів, тяжкою тромбоцитопенією (<20,000 тромбоцитів/мм3) або гемолітичною анемією. Ці короткочасні ускладнення рідко зустрічаються, але вимагають швидкого лікування.

Значна обструкція дихальних шляхів, що виникає у 1-5% пацієнтів, зумовлена збільшенням мигдаликів і лімфатичних вузлів ротоглотки. Системні кортикостероїди можуть покращити симптоми обструкції, але в екстремальних випадках може знадобитися інтубація, трахеотомія або тонзилектомія.

Тяжка тромбоцитопенія спостерігається менш ніж у 1% випадків, хоча помірна тромбоцитопенія є більш поширеним явищем. У більшості пацієнтів вона проходить через 4-6 тижнів і, ймовірно, є результатом руйнування тромбоцитів у збільшеній селезінці або антитромбоцитарними антитілами. Між тяжкістю клінічного перебігу ІМ і кількістю тромбоцитів немає чіткого зв'язку. Призначення системних кортикостероїдів може мати хороший ефект, а при імунній тромбоцитопенії ефективним є призначення внутрішньовенного імунного глобуліну (ВВІГ).

Гемолітична анемія зустрічається в 1-3% випадків і, ймовірно, є результатом продукування антитіл проти еритроцитів. Вона зазвичай виникає протягом другого та третього тижнів хвороби і проходить приблизно через 2 тижні. Системні кортикостероїди можуть пришвидшити одужання.

Пацієнтам із імунною тромбоцитопенією, пов'язаною з ІМ, можна призначити внутрішньовенний імуноглобулін, що модулює відповідь імунної системи.

Невідкладні

Противірусні препарати

Марібавір - противірусний препарат, активний проти вірусу Епштейна-Барра (ВЕБ) in vitro, але жодних досліджень на людях, націлених на ВЕБ, не проводилося. [20] Були інші невеликі дослідження та повідомлення про випадки успішного лікування тяжкого гострого ІМ за допомогою фоскарнету в поєднанні з преднізолоном та внутрішньовенним імунним глобуліном, валацикловіром, ганцикловіром і анти-CD20 моноклональними антитілами, націленими на В-клітини. Незважаючи на те, що роль антивірусних препаратів для лікування тяжких інфекцій ВЕБ є дискусійною, лікарі можуть призначати противірусні препарати при важких проявах інфекції ВЕБ у пацієнтів зі здоровим імунітетом, як додаток до лікування стероїдами.

Рекомендації

Моніторинг

Пацієнтів слід оглядати протягом наступних 1-2 місяців, щоб переконатись у розв'язанні симптомів.

Інструкції пацієнтів

Немає конкретних клінічних настанов щодо того, коли рекомендувати спортсменам повернутися до спортивної діяльності. Стандартна рекомендація уникати напруженої фізичної активності протягом 3-4 тижнів і до тих пір, поки симптоми не пройдуть, стосується також і спортсменів. Після цього спортсмени, особливо ті, хто повертається до контактних видів спорту, можуть потребувати УЗД-контролю селезінки. Якщо спленомегалію не виявили, пацієнту можна дозволити повернутися до занять спортом із зниженою активністю протягом щонайменше 1 тижня, а після цього до повної активності, якщо вона добре переноситься.

Слід зазначити, що особи з недавніми захворюваннями не повинні бути донорами крові або внутрішніх органів.

Ускладнення

висип від ампіциліну

  • Розвивається практично у всіх дорослих (рідше у дітей) через 5-10 днів після початку лікування ампіциліном, амоксициліном або бета-лактамними антибіотиками. Хоча це пов'язано з пеніцилінами, цей висип не є справжньою алергією на пеніцилін.
  • Висип зазвичай макулопапульозний і супроводжується свербінням.
  • Розрішується через кілька днів після припинення використання антибіотика.

розрив селезінки

  • Зустрічається у 0,1-0,5% випадків через значну інфільтрацію лімфоцитами. Рівень смертності досягає 30%.
  • Селезінка може різко збільшуватися і ставати вразливою до спонтанного розриву або розриву від незначної травми, як-от: кашлю, блювання, дефекації або просто при повороті в ліжку.
  • Розрив частіше відбувається протягом другого та третього тижнів хвороби.
  • Незважаючи на те, що спленектомію зазвичай проводять детально відібраній групі пацієнтів, можна розглянути варіант обережного серійного спостереження за селезінкою або проводити щадні втручання.
  • Спостереження та підтримувальна терапія може бути достатньою для пацієнтів із гемодинамічно стабільним станом.

неврологічні ускладнення

  • Енцефаліт зустрічається в цілому в 1% випадків ІМ у підлітків та дорослих, зазвичай протягом перших 2 тижнів інфекції.
  • В етіологічному дослідженні енцефаліту в дітей 6% випадків мали міцні докази наявної інфекції ВЕБ.
  • Інші можливі ускладнення охоплюють асептичний менінгіт, синдром Гієна-Барре, паралічі черепного нерва, поперечний мієліт, підшкірний склерозуючий паненцефаліт, гостру мозочкову атаксію та психоз.

хронічна активна інфекція ВЕБ

  • Дуже рідко у хворих розвивається хронічне активне захворювання, яке має поганий прогноз з високою смертністю.
  • Характеризується періодичними чи безперервними симптомами лихоманки, гепатоспленомегалією, нездужанням та підвищеною втомою, аномальними результатами аналізу функції печінки та цитопеніями протягом більше 6 місяців.
  • Летальні наслідки, як правило, є результатом лімфоми, гемофагоцитарного синдрому або фульмінантного гепатиту.

аутоімунні захворювання, негематологічні

  • Дослідження передбачають зв'язок між ВЕБ та аутоімунними захворюваннями, такими як: розсіяний склероз і системний червоний вовчак (СЧВ).

злоякісні новоутворення

  • Інфекція ВЕБ пов'язана з можливим подальшим розвитком карциноми носоглотки, лімфоми Беркітта та хвороби Ходжкіна у пацієнтів у країнах, що розвиваються.
  • Пацієнти з імунодефіцитом або з пригніченим імунітетом внаслідок трансплантації органів, мають підвищений ризик потенційно фатальних порушень лімфопроліферативних захворювань, пов'язаних з ВЕБ, як-от: післятрансплантаційні лімфопроліферативні розлади та В-клітинні лімфоми.

втома

  • Існує свідчення синдрому виразної втоми після 6 місяців після діагностики, який в одному дослідженні мали 9-22% пацієнтів, у порівнянні з 0-6% після звичайної інфекції верхніх дихальних шляхів.
  • Проспективне дослідження пацієнтів з ІМ, спричиненим ВЕБ, виявило, що пацієнтам потрібно близько 2 місяців, щоб досягти функціонального статусу перед хворобою.
  • Жіноча стать та розлади настрою перед захворюванням - фактори ризику розвитку синдрому хронічної втоми після ІМ.
  • Хронічна втома має бути присутньою протягом щонайменше 6 місяців для встановлення діагнозу синдрому хронічної втоми; відчуття втоми після перенесення ІМ може бути наявна протягом меншого відрізку часу.

гострий акалькульозний холецистит

  • Рідкісні випадки гострого акулькульозного холециститу (ГАХ) були описані під час гострої інфекції ВЕБ. ГАХ також може бути атиповим клінічним проявом первинної інфекції ВЕБ.

Прогноз

Прогноз для здорових людей з ІМ дуже хороший. Летальні наслідки бувають рідко, і вони, як правило, є наслідком обструкції дихальних шляхів, розриву селезінки, неврологічних ускладнень, кровотечі або вторинної інфекції.

Синдром пост-інфекційної хронічної втоми.

Синдром хронічної втоми (СХВ) розвивається в основному у жінок середнього віку та проявляється тривалою сильною втомою, субфебрильною температурою, помірною лімфаденопатією, фарингітом та невропсихологічними проблемами. Поширеність СХФ у світі становить близько 0,4-1%.



Джерело: http://BMJ Best Practice
Категорія: Інфекційні хвороби дорослих | Додав: Iris (2018-08-15)
Переглядів: 18 | Теги: інфекційний мононуклеоз | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: