Вівторок, 2017-09-19, 11:32 PM
Вітаю Вас Гість | RSS
Категорії розділу
Перекладач Google
Календар
Пошук
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Друзі сайту

МЕДСЕСТРИНСТВО SHEIKO SITE

Лекції

Головна » Статті » Епідеміологія » Загальна частина

Класифікація інфекційних хвороб

Загальновизнаною і найбільш раціональною є класифікація інфекційних хвороб, запропонована Л.В. Громашевським. Залежно від локалізації збудника в організмі та механізму передачі, усі інфекції поділено на 4 групи: кишкові інфекції, інфекції дихальних шляхів, кров’яні інфекції, інфекції зовнішніх покривів (табл. 1). Цю класифікацію часто доповнюють поділом кожної групи на антропонози і зоонози.

Таблиця 1. Класифікація інфекційних хвороб за Л.В. Громашевським

Група інфекцій

Первинна локалізація збудника

Механізм передачі

Кишкові

Дихальних шляхів

Кров’яні

Зовнішніх покривів

Травний канал

Дихальні шляхи

Кров

Зовнішні покриви

Фекально-оральний

Крапельний (пиловий)

Трансмісивний

Контактний

   При кишкових інфекціях збудники перебувають у травному каналі, найчастіше у кишках, і з фекаліями виводяться назовні. Якщо інфекційна хвороба набуває генералізованої форми і збудник циркулює з кров’ю, можуть з’являтись додаткові шляхи виведення його через нирки, легені, молочні залози тощо. Потрапивши у довкілля, патогенні мікроби забруднюють ґрунт, воду, інші об’єкти. Зараження здорової людини може відбутись лише із занесенням збудника в рот з їжею, водою або брудними руками, тобто внаслідок реалізації фекально-орального механізму передачі.

Для цієї групи інфекцій характерна літня або літньо-осіння сезонність, бо саме в теплу пору важче вберегти їжу від проникнення патогенних мікроорганізмів, а чисельність мух досягає найбільшої величини.

До кишкових інфекцій з підгрупи антропонозів належать дизентерія, холера, черевний тиф, гепатити А та Е, поліомієліт; з підгрупи зоонозів – бруцельоз, лептоспіроз, сальмонельоз, ботулізм та ін.
Найвагоміше значення у профілактиці кишкових інфекцій належить санітарно-гігієнічним заходам, спрямованим на недопущення забруднення харчових продуктів і води, боротьбу з мухами, а також особистій гігієні (миття рук перед приготуванням їжі, її споживанням та після відвідання туалету). Необхідно якомога раніше виявити хворих і заразоносіїв й відсторонити їх від роботи на харчових підприємствах, у системі водопостачання тощо.

   При інфекціях дихальних шляхів збудники перебувають на слизових оболонках носоглотки, гортані, трахеї, бронхів, звідки при кашлі, розмові, чханні з крапельками слизу і харкотинням виділяються у повітря і довкілля (крапельний механізм передачі). Зараження відбувається при попаданні цих крапельок (або пилу, що утворився при їх підсиханні) у дихальні шляхи сприйнятливої людини. Деякі збудники швидко гинуть у довкіллі, тому зараження можливе при дуже близькому спілкуванні з хворим (кір, кашлюк).   Інші, навпаки, дуже стійкі і з пилом можуть переноситись на значні відстані (туберкульоз). Додатковими факторами передачі деяких інфекцій можуть бути іграшки, посуд, білизна, інші побутові речі, забруднені хворим або носієм. Слід відзначити надзвичайну легкість реалізації крапельного механізму зараження. Ця його ефективність і висока сприйнятливість людей призводять до того, що ряд інфекцій дихальних шляхів уражають практично все населення, часто вже у дитячому віці, нерідко декілька разів за життя.

   Групу інфекцій дихальних шляхів складають грип, аденовірусна хвороба, краснуха, вітрянка, дифтерія, епідемічний паротит та ін. Усі вони належать до антропонозів.

   Основний профілактичний захід полягає у формуванні несприйнятливості населення, особливо дітей, шляхом проведення специфічної імунізації. Важливого значення надають частому провітрюванню та ультрафіолетовому опроміненню приміщень, застосуванню індивідуальних масок і респіраторів, дезінфекції тощо .

При кров’яних інфекціях збудники перебувають у кровоносній і лімфатичній системах, звідки лише за допомогою кровосисних членистоногих (воша, комар, блоха, москіт, кліщ) можуть досягти сприйнятливого організму іншої людини (трансмісивний механізм передачі). Важливим є те, що збудники здатні розмножуватись у слинних залозах або кишечнику комах і під час наступного ссання крові потрапляють у кровоносне русло сприйнятливої людини. Ряд кров’яних інфекцій (кліщовий і комариний енцефаліти, чума, туляремія) належать до природно- вогнищевих. Підвищення захворюваності при цих хворобах припадає на теплу пору року, що збігається з активністю їх переносників.
До кров’яних інфекцій з підгрупи антропонозів належать висипний тиф, малярія, волинська гарячка, а з підгрупи зоонозів – чума, кліщовий енцефаліт, туляремія, геморагічна гарячка та ін.

   Найефективнішим способом боротьби з цими інфекціями є дезінсекція (знищення комах-переносників). У тих випадках, коли джерелом збудника є гризуни, проводяться дератизаційні заходи. Для запобігання деяким хворобам застосовуються вакцини.

При інфекціях зовнішніх покривів збудники завдяки прямому контакту з джерелом або за допомогою об’єктів довкілля (непрямий контакт) попадають на шкіру чи слизову оболонку сприйнятливої людини. При прямому контакті людина чи тварина, що є джерелом збудника, ураженою ділянкою тіла торкається сприйнятливого організму. Така передача можлива при укусі твариною (сказ), статевих зв’язках (гонорея, сифіліс, ВІЛ-інфекція).

Факторами передачі при непрямому контакті служать побутові інструменти (гребінець, бритва), постіль, одяг, посуд та інші об’єкти, забруднені слизом, гноєм і лупою хворого (парші, трахома, мікози). Ранові інфекції (правець, бешиха) пов’язані з травмами, при яких пошкоджується шкіра. Ряд інфекцій (гепатити В і С) передаються під час медичних маніпуляцій (діагностичних і лікувальних), що супроводжуються ушкодженням шкіри і слизових оболонок (оперативні втручання, ін’єкції ліків, зондування і т. ін.). Це так званий   парентеральний шлях передачі збудника. Важливо зазначити, що в одних випадках збудник осідає в місці проникнення у шкіру чи слизову оболонку і викликає місцевий запальний процес, в інших – потрапляє у кров і може фіксуватися у різних органах і системах, викликаючи захворювання без ознак ураження загального покриву.

     За джерелом збудника ця група також ділиться на антропонози (короста, бешиха, гонорея, сифіліс, ВІЛ-інфекція) і зоонози (сказ, правець, ящур, газова гангрена та ін.). У профілактиці цих хвороб застосовують різні заходи: виявлення, ізоляція і лікування хворих, якісна стерилізація медичних інструментів, дотримання правил особистої гігієни, виявлення і знищення хворих тварин, запобігання травматизмові. Стосовно деяких інфекцій зовнішніх покривів розроблена ефективна імунізація.  




 




Джерело: http://Андрейчин М.А., Копча В.С."Епідеміологія" Укрмедкнига Тернопіль
Категорія: Загальна частина | Додав: Iris (2011-11-04)
Переглядів: 15351 | Теги: інфекції дихальних шляхів, кишкові інфекції, кров’яні інфекції, класифікація інфекційних хвороб, інфекції зовнішніх покривів | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: