Четвер, 2018-05-24, 2:27 PM
Вітаю Вас Гість | RSS
Категорії розділу
Перекладач Google
Календар
Пошук
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Друзі сайту

МЕДСЕСТРИНСТВО SHEIKO SITE

Лекції

Головна » Статті » Епідеміологія » Загальна частина

Механізм передачі інфекції

Для усіх інфекційних хвороб притаманна контагіозність (заразність) – властивість передаватися від хворих людей і тварин до здорових. Заразність інфекційної хвороби характеризується індексом контагіозності. Цей епідеміологічний показник позначає кількість захворілих на 100 чутливих до конкретної хвороби осіб, які були в контакті з джерелом збудника. Індекс контагіозності вимірюється у процентах або десятковим дробом (при цьому 100 контактних приймають за одиницю).

   Збудники інфекційних хвороб переміщаються від джерела до сприйнятливого організму певним способом, що носить назву механізму передачі інфекції. Це друга ланка епідемічного процесу.

Передача збудника від джерела антропонозної або зоонозної інфекції до сприйнятливого організму складається з трьох послідовних етапів: 1) виділення із зараженого організму; 2) перебування у довкіллі; 3) проникнення у новий організм. При сапронозах, як зрозуміло, перший етап відсутній 

   Механізм передачі, до якого найкраще пристосувалися збудники різних інфекційних хвороб, безпосередньо залежить від локалізації їх в ураженому організмі, яка при різних хворобах суттєво відрізняється.
   При локалізації збудників у кишечнику їх виведення може здійснитися разом з випорожненнями (фекаліями) або блювотинням. Із забрудненого ними довкілля мікроби можуть потрапити у травний канал сприйнятливого організму разом з харчовими продуктами або водою. Такий механізм передачі називається фекально-оральним .

   Збудники, що локалізуються на слизових оболонках дихальних шляхів, потрапляють у повітря (при кашлі, чханні, голосній розмові і т.п.), зберігаються в ньому короткий час у крапельках аерозолю або на частинках пилу і попадають в організм людини при вдиханні. У цьому випадку механізм передачі називають крапельним .

   У разі перебування збудників у крові й лімфі джерела вони циркулюють у замкнутій кровоносній системі, яка не має прямого зв’язку з довкіллям. Роль переносника можуть зіграти кровосисні комахи (воші, блохи, комарі та ін.). Насмоктавшись контамінованої збудником крові, вони самі стають заразними і передають його здоровій людині під час укусу. Цей спосіб зараження отримав назву трансмісивного .

   Якщо ж збудники локалізуються на шкірі або слизових оболонках, то зараження може відбутись у випадку безпосереднього чи опосередкованого контакту між джерелом і сприйнятливим організмом. Такий механізм називається контактним .
Крім перерахованих чотирьох основних механізмів передачі розрізняють ще один – вертикальний, що забезпечує перехід збудників від матері до плода через плаценту, тобто від одного покоління до іншого. Цей спосіб зараження можна розглядати як різновид контактного механізму.
   Перераховані механізми передачі збудників інфекційних хвороб реалізуються за допомогою конкретних факторів – різноманітних елементів довкілля, які забезпечують перенесення збудників від джерела до сприйнятливого організму. Сукупність таких факторів складають певні шляхи передачі інфекції, які при різних інфекційних хворобах можуть суттєво відрізнятись.

   Фекально-оральний механізм зараження найчастіше здійснюється водним і харчовими шляхами.
   Водний
реалізується внаслідок забруднення води стоками, при змиві з поверхні ґрунту забруднень під час злив, танення снігу, при купанні людей і тварин у водоймах тощо. Частіше усього забруднюються відкриті водойми. У систему водопостачання збудники проникають у випадку пошкодження і негерметичності труб, засмічення оглядових колодязів, перебоїв у подачі води.
Люди заражаються при вживанні такої води для пиття або приготування їжі, при випадковому заковтуванні під час купання і т.ін. Такий шлях властивий кишковим інфекціям.
   Масштаб заражень залежить від того, відбулося забруднення води одноразово (або протягом короткого часу) чи були повторні забруднення, яка кількість людей спожила її.
   Трапляються випадки поширення збудників інфекційних хвороб за течією рік. При цьому спалахи з’являються послідовно в декількох населених пунктах, що розташовані за плином ріки і використовують річкову воду без очищення.

Харчовий (аліментарний) шлях передачі інфекції – один з найчастіших варіантів поширення кишкових інфекцій.
   Терміни перебування патогенних мікробів у продуктах харчування коливаються в дуже широких межах і залежать як від властивостей самого мікроорганізму, так і від продукту, умов його зберігання та способів приготування. У харчових продуктах деякі збудники здатні розмножуватись і накопичуватися (наприклад, сальмонели у м’ясі та молоці). Слід зазначити важливе значення у поширенні деяких інфекційних хвороб молока і сметани, позаяк вони широко використовуються без термічної обробки, мають рідку консистенцію, що сприяє розподілу збудника по всьому об’єму продукту.
   Зараження може відбутись через м’ясні продукти, рибу, яйця і різні страви з них. Продукти тваринного походження можуть забруднюватись як за життя інфікованої тварини, коли збудник проникає у її м’язи чи внутрішні органи, так і посмертно (через забруднені руки і знаряддя різника або кухаря під час забою і розробки туші; при контактуванні чистих продуктів із контамінованими збудником як безпосередньо, так і через тару, посуд; можлива передача збудників з ґрунтом, водою, виділеннями гризунів, мухами і тарганами). Певну епідеміологічну небезпеку несуть овочі, кондитерські вироби.
   Для "молочних” спалахів інфекції характерний раптовий підйом захворюваності зі швидким наступним зниженням, ураження населення території, що постачається молоком з певного господарства або магазину. Захворюють переважно ті, що спожили непряжене молоко (часто діти). Велика концентрація збудників у молоці призводить до важких захворювань.
   Передача збудників інфекційних хвороб через ґрунт при кишкових інфекціях може здійснюватися таким ланцюжком: фекалії хворого чи носія – ґрунт – овочі – сприйнятливий організм людини; або: фекалії хворого чи носія – ґрунт – вода відкритих водойм – сприйнятлива людина.
   В окремих випадках фекально-оральний механізм реалізується через брудні руки, деяких комах (механічне перенесення патогенних мікроорганізмів мухами, тарганами, мурашками), предмети побуту, що використовуються для пиття, їжі, куріння, купання тощо.

   При крапельному механізмі передачі струмінь повітря, яке видихує хворий чи носій, захоплює частинки слизу, що вкриває дихальні шляхи (а з ним і мікробів), і виводить їх назовні у вигляді аерозолю. Найбільша кількість частинок аерозолю утворюється при чханні, менша – при кашлі й розмові. Особливу небезпеку становить найдрібніший аерозоль, який проникає у глибокі відділи дихальних шляхів, аж до альвеол. Тривалість утримування крапельок у повітрі залежить від їх розмірів (великі осідають швидше), стану повітря (у нерухомому повітрі крапельки падають швидше), його вологості та електричного заряду крапельок.
   Збереження життєздатності збудників, що знаходяться у крапельках, залежить від вологості повітря, дії сонячної радіації, захисних властивостей слизу й інших причин.
Передача інфекції крапельним шляхом можлива переважно на відстань 2-3 м, тобто в межах кімнати, де перебуває джерело збудника. Лише віруси кору й вітрянки, які стійкіші за інших збудників у довкіллі, можуть поширюватись з потоком повітря у сусідні приміщення.
   Крапельним шляхом передаються інфекції дихальних шляхів. Цей шлях забезпечує швидке поширення інфекцій, особливо тих, що мають короткий інкубаційний період. Так, під час епідемії грипу за короткий час захворює велике число неімунних людей. Вважають, що грип поширюється зі швидкістю транспорту, яким користуються заражені люди.
   Інфекції дихальних шляхів належать переважно до антропонозів, оскільки крапельна передача типова для колективів людей (мовне спілкування, колективне життя).
Вони поширюються переважно у холодну пору року (через значну скупченість людей, краще зберігання збудників у повітрі при низькій температурі, зниження рівня імунітету).

   Пиловий шлях передачі, фактично, є продовженням крапельного. Осідаючи на різні поверхні, контаміновані збудником крапельки перетворюються на пил. При підмітанні підлоги, струшуванні одягу патогенні мікроби з пилом піднімаються в повітря і можуть потрапити в дихальні шляхи. Такий спосіб "спрацьовує” лише в разі стійкості збудника до висихання. Тому "пилове” зараження відбувається при туберкульозі, дифтерії і не можливе при кору, кашлюку, менінгококовій інфекції.
 При трансмісивному механізмі зараження передачу мікроорганізмів здійснюють кровосисні членистоногі. В їх організмі збудник накопичується, а іноді й проходить певний цикл розвитку (наприклад, малярійний плазмодій в організмі малярійного комара). Такі комахи заражають людину під час кровоссання, якщо збудник знаходиться у слині переносника, або своїми виділеннями, якими забруднюються одяг і шкіра людини. Так, одежні і головні воші є переносниками збудників висипного тифу, вошивого поворотного тифу, волинської гарячки; блохи поширюють чуму і щурячий висипний тиф; комарі анофелес – малярію; москіти – лейшманіози, флеботомну гарячку; іксодові кліщі – кліщовий енцефаліт, гарячку Ку тощо.
   Такі біологічні переносники, як інфіковані кліщі, передають деяких збудників інфекційних хвороб своєму потомству (трансоваріально). Це має важливе епідеміологічне значення, позаяк у такий спосіб переносники стають резервуаром тривалого зберігання інфекції у природі.

Для кров’яних інфекцій характерна чітка сезонність, яка збігається з періодом активності переносників. Часто такі інфекції мають природну осередковість, тобто виявляються в певній місцевості.
   Контактний механізм
властивий для інфекцій зовнішніх покривів. Він здійснюється прямим або непрямим контактом. Інфікування шляхом прямого контакту характерне, зокрема, для таких антропонозів, як: венеричні хвороби, сказ, содоку (хвороба укусу щурів), ВІЛ-інфекція. Збудники цих хвороб малостійкі у довкіллі, тому прямий контакт їм конче потрібний для зараження. Усі інші інфекції цієї групи передаються головним чином непрямим контактом: інфекційний мононуклеоз, короста, сибірка, бруцельоз тощо.
   Контактно-побутовий (побутовий) шлях передачі інфекції уможливлює перенесення стійких збудників. З джерела вони потрапляють на різноманітні предмети вжитку (білизну, рушник, іграшки, дверні ручки, ванну тощо). В окремих випадках патогенні мікроби можуть дуже довго зберігатися на об’єктах довкілля, а при переміщенні цих об’єктів – заноситися на нові території. Так, відомі випадки заносу сибірки і гарячки Ку при перевезеннях різноманітних предметів і товарів з однієї країни в іншу.
   Розповсюдження інфекції прямим (у тому числі й статевим) і непрямим (контактно-побутовим) шляхами здійснюється повільно. Захворювання концентруються переважно у сім’ях, квартирах, виробничих і дитячих колективах.
   Одні інфекції проникають через здорову шкіру, інші – лише через ушкодження під час медичних парентеральних маніпуляцій. Через недостатньо простерилізований інструментарій поширюються збудники гепатитів В, С, D, ВІЛ-інфекція та ін. Враховуючи те, що збудники цих захворювань проникають лише через пошкодження зовнішніх покривів, використовують термін "рановий механізм передачі”, підкреслюючи цим те, що для реалізації епідемічного процесу недостатньо лише простого контакту.












 



Джерело: http://Андрейчин М.А., Копча В.С."Епідеміологія" Укрмедкнига Тернопіль
Категорія: Загальна частина | Додав: Iris (2011-11-04)
Переглядів: 22902 | Коментарі: 3 | Теги: фекально-оральний, механізм передачі інфекції, аліментарний, контактно-побутовий, контагіозність, збудники | Рейтинг: 3.5/2
Всього коментарів: 1
1  
123

Ім`я *:
Email *:
Код *: