Понеділок, 2018-04-23, 2:26 AM
Вітаю Вас Гість | RSS
Категорії розділу
Перекладач Google
Календар
Пошук
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Друзі сайту

МЕДСЕСТРИНСТВО SHEIKO SITE

Лекції

Головна » Статті » Епідеміологія » Загальна частина

Вплив соціальних і природних факторів на епідемічний процес та його інтенсивність

Чинники епідемічного процесу (джерело збудника, механізм його передачі та сприйнятливий до захворювання організм) є його головними рушійними силами, бо без них інфекційні хвороби не можуть розповсюджуватись. Проте ці чинники, у свою чергу, перебувають під впливом ряду інших факторів, що також діють на хід епідемічного процесу і розглядаються як вторинні, або опосередковані. Серед таких факторів слід виділити соціальні та природно-кліматичні умови життя людей і біологічні властивості збудників. 

   Такі соціальні фактори, як санітарні умови праці й побуту, харчування, система водопостачання і видалення нечистот, благоустрій населених пунктів, рівень медичної науки, санітарно-гігієнічна освіченість людей, організація системи охорони здоров’я, демографічні процеси, значною мірою відображаються на кожній ланці епідемічного процесу. Зокрема, численність та професійний рівень медичних працівників, потужність ліжкового фонду лікарень, повнота та якість медичної допомоги, її доступність безпосередньо зумовлюють швидкість виявлення інфекційних хворих, повноту їх ізоляції та ефективність лікування і знезараження.

Санітарна культура населення, високий рівень особистої і колективної гігієни, розвиток лабораторної служби, організація дезінфекції та профілактичних щеплень сприяють запобіганню і ліквідації епідемічного процесу. Наприклад, регулярне миття тіла та зміна натільної і постільної білизни протидіють розповсюдженню педикульозу; наявність індивідуальних туалетних засобів, рушників запобігає поширенню трахоми; часте миття рук, утримання в чистоті піднігтьових просторів, ретельне миття овочів та  фруктів, що вживають сирими, достатня термічна обробка м’яса і риби захищають від багатьох кишкових інфекцій та гельмінтозів. Крім цього, санітарна культура населення й окремих громадян визначає своєчасність звертання за медичною допомогою, проведення ефективної ізоляції хворих вдома і поточної дезінфекції, своєчасність профілактичних щеплень та ін. Для підвищення санітарної культури населення проводять санітарно-освітню роботу, у якій повинні активно брати участь медичні працівники із середньою фаховою освітою.

Виникнення професійних захворювань серед тваринників (сибірки, бруцельозу, еризипелоїду, орнітозу, сапу та інших) значною мірою залежить від дотримання ними профілактичних заходів під час догляду за тваринами.

   Такі фактори, як відсутність заробітку, низький матеріальний рівень, тривале голодування або недоїдання, призводять до зниження опірності організму, а, отже, негативно позначаються на третій ланці епідемічного процесу. Вони ж спонукають населення до міграції, що неминуче підключає інші ланки цього процесу і призводить до росту інфекційної захворюваності. Історія свідчить, що війни сприяли спалаху паразитарних тифів, холери, дизентерії та інших небезпечних хвороб. Досвід другої світової війни показав можливість ураження військ при вимушеному перебуванні їх на території природних осередків туляремії, вірусних енцефалітів, геморагічних гарячок.

Природні умови безпосередньо впливають на розповсюдження хвороб, при яких джерелом або переносником є тварини. Зокрема, епізоотії чуми й туляремії пов’язані з річним біологічним циклом диких гризунів – носіїв збудників цих хвороб. Для багатьох кишкових інфекцій характерний літньо-осінній підйом, для інфекцій дихальних шляхів – зимово-весняна сезонність.

У поширенні зоонозів величезне значення мають й географічні умови. Так, території ендемічних інфекцій безпосередньо залежать від ареалу поширення диких тварин, які є джерелом збудника, чи переносників, який у свою чергу визначається кліматом, рельєфом місцевості, її гідрологічними особливостями тощо. Географічний чинник настільки суттєвий, що ціла низка інфекційних хвороб отримала свою назву від місця поширення (кримська та волинська геморагічні гарячки, японський енцефаліт і багато інших).

Повені, землетруси та інші природні катаклізми супроводжуються не лише руйнацією житлового фонду, систем водопостачання й очищення, погіршенням санітарних умов життя населення, але й спричиняють міграційні процеси, створюючи сприятливі передумови для поширення інфекційних хвороб.

   Найважливішою властивістю збудників, що впливає на інтенсивність епідемічного процесу, є їхня патогенність, тобто здатність спричиняти захворювання у людей чи тварин (патогенні, умовно-патогенні та   непатогенні види бактерій). Високопатогенні мікроорганізми в сприятливих умовах спричиняють епідемію з переважанням тяжких форм захворювання. І навпаки, слабкопатогенні (умовно-патогенні) збудники зумовлюють переважно спорадичну захворюваність з легким перебігом хвороби або заразоносійство.

   Серед інших факторів, які позначаються на особливостях епідемічного процесу, варто назвати стійкість збудників у довкіллі, їхню антибіотикорезистентність, швидкість розмноження, здатність до   спороутворення і виживання в макроорганізмі.  


 


 



Джерело: http://Андрейчин М.А., Копча В.С."Епідеміологія" Укрмедкнига Тернопіль
Категорія: Загальна частина | Додав: Iris (2011-11-04)
Переглядів: 3727 | Теги: джерело збудника, санітарні умови, сезонність, санітарна культура населення, патогенність | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: