Четвер, 2018-05-24, 2:24 PM
Вітаю Вас Гість | RSS
Перекладач Google
Календар
Пошук
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Друзі сайту

МЕДСЕСТРИНСТВО SHEIKO SITE

Лекції

Головна » Статті » Медсестринство в інфектології » Загальна частина

Методи діагностики інфекційних хвороб/ І

Сучасна діагностика інфекційних хвороб, попри свої традиційні риси, характеризується безперервним удосконаленням уже відомих прийомів і методів їх розпізнання та пошуком нових, ефективніших, у тому числі швидких (експресних).

Необхідність подальшої розробки методів діагностики інфекційних хвороб зумовлена рядом причин. Насамперед, з плином часу помітно змінюється патогенез і клінічна картина інфекційних хвороб. Відзначається тенденція до збільшення кількості як стертих, так і тяжких, а також атипових форм інфекційних хвороб із затяжним перебігом. Збільшується кількість змішаних захворювань, спричинених одночасно декількома видами бактерій, вірусів, найпростіших чи грибів. Виявлено нові, раніше невідомі інфекційні хвороби, такі як ВІЛ-інфекція/СНІД, синдром хронічної втоми, пріонові хвороби.

Значення діагностики як процесу розпізнання інфекційної хвороби полягає в наступному:

         -є основою для проведення раціонального та ефективного лікування хворого;

         -дозволяє в більшості випадків передбачити можливі варіанти подальшого перебігу захворювання та його наслідків;

-дає змогу провести своєчасні та адекватні протиепідемічні й профілактичні заходи.

Діагностика інфекційних хвороб ґрунтується на використанні клінічних і параклінічних методів. До перших належать:

         -анамнестичний метод, що включає скарги хворого, анамнез захворювання, анамнез життя та епідеміологічний анамнез;

         -об'єктивне обстеження органів і систем хворого.

До параклінічних відносяться методи специфічної та структурно-функціональної діагностики.

Скарги хворого потрібно збирати ретельно, бо це в багатьох випадках дає змогу запідозрити ту чи іншу інфекційну хворобу. При наявності диспепсичних проявів (нудота, блювання, пронос) необхідно з'ясувати, з чим пов'язано їх виникнення, частоту блювання чи випорожнення, їх характер, об'єм, наявність патологічних домішок. Розпитують про місце та інтенсивність болю (голови, у животі, м'язах, суглобах), порушення сну тощо. Так, при дизентерії біль здебільшого локалізується в лівій здухвинній ділянці, посилюється перед випорожненням; при стафілококовому харчовому отруєнні - в епігастрії, інтенсивний, ріжучого характеру.

Анамнез хвороби необхідно збирати детально й активно. Не можна обмежитись лише розповіддю хворого, треба додатково розпитати його. При цьому потрібно з'ясувати особливості початку хвороби, що допомагає в її розпізнанні. Наприклад, гострий початок частіше спостерігається при грипі, генералізованій формі менінгококової хвороби, лептоспірозі, септичній формі сибірки; поступовий - при гепатитах В і С, амебіазі. Треба дізнатись, як у подальшому розвивалась хвороба, в якій послідовності і коли з'являлись основні ознаки хвороби. Обов'язково з'ясовують, яке лікування хворий отримував у домашніх умовах, тому що воно могло суттєво змінити клінічну картину.

Особливе значення в розпізнанні інфекційної хвороби має епідеміологічний анамнез, з допомогою якого можна встановити можливе джерело збудника, шлях зараження та ймовірну сприйнятливість людини, яка захворіла. З'ясовують можливі контакти з хворими з подібними клінічними ознаками: вдома, на роботі чи під час навчання, перебування у відрядженні, за кордоном, спілкування з особами, які прибули з епідемічно несприятливої місцевості. Оскільки багато інфекційних хвороб належать до зоонозів, виясняють можливі контакти з тваринами (догляд за свійськими тваринами та випадки захворювання серед них, наявність щурів і мишей тощо). Намагаються отримати відомості про споживання харчових продуктів, з якими міг передатися збудник хвороби (при кишкових інфекціях). Необхідно встановити, коли і де вони були придбані, як давно і в яких умовах зберігались, які страви з них були приготовані, час і місце споживання, хто ще вживав сумнівні продукти і яке в них самопочуття. З'ясовують умови водопостачання, якість питної води і санітарний стан місцевості, де проживає хворий. Цікавляться, чи дотримується хворий правил особистої гігієни. Важливе значення для діагностики мають: професія хворого, його вік, стан здоров'я до захворювання, пора року, географічні та кліматичні умови. Так, ветеринарні та зоотехнічні працівники частіше хворіють на бруцельоз, сибірку; персонал станцій переливання крові, реанімаційних, хірургічних, гематологічних відділень - на гепатити В і С.

Вказані епідеміологічні дані дозволяють не тільки запідозрити наявність тої чи іншої інфекційної хвороби, а й вирахувати тривалість інкубаційного періоду.

Необхідно запитати хворого, на які інфекційні хвороби він хворів у минулому. Як відомо, після багатьох з них залишається різний за тривалістю і напруженістю імунітет. Іноді зберігається пожиттєвий імунітет, що виключає ймовірність повторного захворювання. Не меншу цінність становить інформація про профілактичні щеплення. Деякі вакцини повністю запобігають виникненню хвороби (кір, краснуха, натуральна віспа, поліомієліт), інші - лише полегшують перебіг хвороби (шигельоз, лептоспіроз тощо).

Ретельно зібраний анамнез дає можливість виключити чи підтвердити ймовірність виникнення тієї чи іншої інфекційної хвороби.

Об'єктивне обстеження органів і систем хворого включає огляд, пальпацію, перкусію та аускультацію.

Важливо оцінити загальний стан хворого, колір і еластичність шкіри, визначити тургор м'яких тканин, температуру тіла. Медична сестра, яка спостерігала за хворим до лікарського огляду, може надати лікарю додаткову цінну інформацію. При першому огляді необхідно одразу визначити тяжкість стану хворого. Залежно від ступеня зневоднення, інтоксикації, висоти гарячки, змін свідомості, загальний стан хворого може бути дещо порушеним (задовільним), середньої тяжкості, тяжким і навіть дуже тяжким (критичним).

Важливе значення має з'ясування наявності ознобу, ступеня підвищення температури тіла. Гарячка є частим проявом багатьох інфекційних хвороб. Розрізняють нормальну температуру тіла (36-37 °С у пахвовій ямці), субфебрильну (37,1-37,9 °С), помірну гарячку (38-38,9 °С), високу (39-40,9 °С) і надвисоку (41 °С і більше). Суттєве значення мають тривалість гарячки та коливання температури тіла протягом доби.

Залежно від характеру температурної кривої, яку виводять на температурному листку, розрізняють такі типи гарячки:

-постійна (fеbгіs соtiіnuа) - коливання між ранковою і вечірньою температурами в межах 1 °С (при черевному тифі, висипному тифі, чумі, кору)

-ремітивна, або послаблена (fеbгіs remittens), - добові коливання не перевищують 1-2 °С (при паратифі А, гарячці Ку)

-інтермітивна, або переміжна (fеbгіs intermittens), - добові коливання перевищують 2-3 °С, причому ранкова температура тіла, як правило, знижується до норми (при три- і чотириденній малярії);

                   -септична (fеbгіs septica) - добові коливання перевищують 3 °С (при сепсисі, бруцельозі, лейшманіозі) Цей тип супроводжується ознобом і проливним потом ;

-хвилеподібна (fеbгіs undulans) - за хвилею високої температури йде хвиля нижчої; температура поступово підвищується і так само повільно знижується (при бруцельозі).

За тривалістю гарячка може бути:

  -гострою (до 2 тиж.);

  -підгострою або затяжною (від 2 до 6 тиж.);

         -хронічною (понад 6 тиж.).

При багатьох інфекційних хворобах з'являється висипка. Якщо вона розміщена на шкірі, то це екзантема, якщо на слизових оболонках - енантема. При описанні висипки, крім її характеру, необхідно з'ясувати час виникнення (день хвороби), послідовність появи і місце (анатомічна ділянка).

Висипання можуть бути одним з опорних клінічних симптомів, тобто таких об'єктивних ознак, на які можна опертись у діагностиці захворювання. Це зумовлено тим, що строки появи висипки, її характер і локалізація притаманні певній інфекційній хворобі. Розрізняють наступні елементи висипки.

Розеола - цятка розміром до 5 мм, блідо-рожевого або червоного кольору, округлої форми, рідше - неправильної. При натискуванні пальцем, розтягуванні шкіри розеола зникає, а потім знову з'являється. Утворюються розеоли внаслідок розширення судин шкіри.

Пляма - елемент висипки, подібний до розеоли за кольором і механізмом утворення, але більших розмірів - від 5 до 20 мм.

Множинні розеоли діаметром до 1 мм утворюють точкову висипку; якщо діаметр елементів 5-10 мм - то це дрібноплямиста висипка, якщо більші - крупноплямиста.

Розеольозна висипка може виникати при черевному, висипному тифах, хворобі Брілла, паратифах А і В, псевдотуберкульозі, лептоспірозі; точкова - при скарлатині, стафілококовій інфекції, псевдотуберкульозі; дрібноплямиста - при краснусі; крупноплямиста - при кору, інфекційному мононуклеозі, ентеровірусній хворобі.

Еритема - ділянка гіперемійованої шкіри діаметром понад 20 мм з нерівними краями. Утворюється внаслідок злиття крупноплямистої висипки чи самостійно. Еритема відзначається при бешисі.

Геморагії - плями різноманітної форми і розмірів, що утворюються внаслідок крововиливів у шкіру, не зникають при натискуванні. Точкові крововиливи називають петехіями. Колір геморагій спочатку червоний, пурпурний або фіолетовий, потім послідовно стає жовто-зеленим, світло-коричневим і сірим. Виникають геморагії при ушкодженні ендотелію судин або підвищеній проникності та ламкості їх. Зникають безслідно, дрібні за декілька днів, великі - через 2-3 тиж. Геморагії можуть нашаровуватися на інші елементи висипки, що свідчить про тяжкий пе­ребіг інфекційної хвороби.

Геморагічна висипка виявляється при менінгококовому сепсисі, висипному тифі, геморагічних гарячках, лептоспірозі.

Папула - вузлик, що злегка піднімається над шкірою, має м'яку чи щільну консистенцію, розміри від 1 до 20 мм. Вона має рожевий або червоний колір, при натискуванні не зникає, часто залишає після себе пігментацію та лущення. Утворюються папули внаслідок розширення судин і клітинної інфільтрації верхніх шарів шкіри.

Папульозна висипка може бути при краснусі (червоничка), кліщових рикетсіозах; розеольозно-папульозна - при черевному тифі і паратифах; плямисто-папульозна - при кору.

Горбик - обмежений, щільний елемент рожево-червоного кольору, що виступає над шкірою, має розміри від 3-5 до 20 мм. У наступному він некротизується, утворюючи виразку, або залишає після себе рубець.

Горбкувата висипка буває при лейшманіозі, грибкових ураженнях, туберкульозі.

Вузол - щільний утвір, що знаходиться глибоко в шкірі або підшкірній клітковині, круглої або овальної форми, діаметром від 1 до 5-Ю см. У процесі розвитку може виразкуватися і рубцюватися. Великі синьо-червоні вузли, болючі при пальпації, називаються вузлуватою еритемою. Утворюється вузол внаслідок скупчення клітин.

Міхур - ексудативний елемент діаметром від 5 мм до 10 см і більше, що піднімається над шкірою, має круглу або овальну форму, швидко з'являється і так само швидко зникає, не залишаючи після себе знаку. Колір спочатку рожево-червоний за рахунок розширення судин, потім білий, внаслідок їх стискання. Міхурі мають тенденцію до збільшення в розмірах і злиття між собою з утворенням "гирлянд". Виникає міхур внаслідок гострого обмеженого набряку сосочкового шару шкіри.

Міхурі утворюються при сироватковій хворобі, кропивниці, іноді при лептоспірозі, гельмінтозах.

Пухир - піднятий над шкірою порожнистий утвір круглої чи овальної форми з чіткими краями, розмірами від 5 мм до 10 см і більше. Здебільшого однокамерний, однак при злитті окремих пухирів утворюються і багатокамерні. Оболонка пухиря може бути напруженою або в'ялою, вміст - серозним або серозно-геморагічним. Пухирі відзначаються при бешисі, багатоформній ексудативній еритемі, сироватковій хворобі.

Пухирець (везикула) - дрібний півкруглий порожнистий однокамерний елемент розмірами від 1,5 до 5 мм, що піднімається над поверхнею шкіри чи слизової оболонки, заповнений серозним або серозно-геморагічним вмістом. Оболонка його напружена, має вдавлення в центрі. При розкритті везикули поверхнева ерозія червоного кольору, але частіше пухирець підсихає з утворенням бурої або жовтуватої кірки. Розвивається внаслідок дистрофії клітин епідермісу.

Везикульозна висипка притаманна вітрянці, простому і оперізувальному герпесам.

Пустула — це пухирець з мутним гнійним вмістом на інфільтрованій основі. На місці пустули утворюється кірка, іноді -рубчик. Пустула розвивається з везикули при вітряній віспі, іноді при стафілококовій інфекції.

Наслідком вказаних елементів висипу можуть бути:

-пігментація - за нагромадження пігменту меланіну в клітинах базального шару епідермісу або утворення кров'яного пігменту гемосидерину. Має буре забарвлення різної інтенсивності;

-лусочка - з'являється внаслідок відторгнення клітин рогового шару епідермісу. Лущення може бути висівкоподібне (розміри лусочок до 1 мм), пластинчасте (1-5 мм) або листоподібне (понад 5 мм). Лусочки мають блідо-жовтий або блідо-сірий колір. З'являється лущення в період видужання від кору, скарлатини, псевдотуберкульозу тощо;

         -кірка  утворюється при висиханні ексудату пухирців, пустул або виділень з виразок. Розрізняють кірки серозні, гнійні та геморагічні. Утворюються вони при вітрянці, герпесі;

         -виразка - глибокий дефект шкіри, що часом поширюється і на підлеглі тканини. Краї виразки можуть бути прямими, підритими, м'якими, кальозними тощо. Дно виразки - рівне, гладке, кратероподібне, із грануляціями. Загоюється завжди з утворенням рубця. Виразка розвивається внаслідок розпаду первинних інфільтративних елементів у глибоких шарах шкіри, здебільшого при туляремії, сибірці;

         -рубець - утворюється внаслідок розростання сполучної тканини на місці дефекту шкіри. Рубці мають різні розміри. Свіжі рубці рожево-червоні, блискучі, старі - депігментовані або гіперпігментовані.

З інших клінічних проявів інфекційних хвороб варто назвати нежить, кашель, збільшення лімфатичних вузлів, печінки та селезінки, ознаки менінгіту тощо.

Лімфовузли, слинні залози, м'язи досліджують за допомогою пальпації. Використовуючи перкусію, пальпацію й аускультацію, ретельно обстежують органи дихання, кровообігу, травлення.

Після з'ясування анамнезу, скарг хворого і вивчення даних об'єктивного огляду формулюють попередній діагноз і складають план обстеження. Для підтвердження діагнозу і встановлен­ня етіології захворювання вдаються до спеціальних лабораторних та інструментальних методів дослідження.




Джерело: http://М.А.Андрейчин О.Л.Івахів "Медсестринство при інфекційних хворобах" Укрмедкнига Тернопіль
Категорія: Загальна частина | Додав: Iris (2012-01-11)
Переглядів: 8391 | Теги: типи гарячки, огляд, діагностика, висипка, епідеміологічний анамнез, анамнез, пальрація | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: